Державна варта
Державна варта Гетьманату
| |
| Загальна інформація: | |
| Тип: | поліція |
| Юрисдикція: | Українська Держава |
| Дата заснування: | 18 травня 1918 року |
| Дата ліквідації: | 14 грудня 1918 року |
| Відомство-попередник: | МВС УНР |
| Відомство-наступник: | МВС УНР |
| Структура: | |
| Директор департаменту: | Аккерман Петро Олександрович |
| Керівна організація: | Рада Міністрів Української Держави |
| Ключовий документ: | Постанова Ради Міністрів Української Держави від 18.05.1918 |
| Штаб-квартира: | |
| Адреса штаб-квартири: | м. Київ |
Державна варта — департамент Міністерства внутрішніх справ Української Держави (Гетьманату).
Державна варта була створена 18 травня 1918 року за постановою уряду Ф. Лизогуба у складі МВС. Правоохоронні служби Гетьманату тільки створювалися, при їх формуванні використовувався досвід попередніх органів. Усі функції державної безпеки та правопорядку були зосередженні у єдиному центральному органі, аналогом якого у Російській імперії був Департамент поліції. Тому завдання, функції і організаційна структура Державної варти повністю визначалися за статтями російського «Учреждения министерств» під заголовком «Департамент поліції». Згодом, у зв'язку зі створенням нових охоронних структур Української Держави (кордонні війська, митна служба, гетьманська служба безпеки, військова розвідка) коло повноважень ДВ звузилося.
Діяльність Державної варти визначав ухвалений Радою Міністрів Статут «Про організацію Департаменту Державної Варти», який був затверджений гетьманом 13 серпня 1918. Згідно з цим Статутом Державна варта займалася такими справами: «1) попередження і запобігання злочинств і охорони громадської безпечності і порядку; 2) устрою установ Варти і догляду за їх діяльністю і за правильним провадженням справ в цих установах; 3) призначення, переміщення, увільнення і нагороди служачих Варти і призначення їм пенсій і інших законом встановлених грошових видатків; 4) охорони і спостереження за прикордонною смугою; 5) постачання чужоземцям свідоцтв на проживання у межах Української Держави і висилки чужоземців; 6) перевірення свідчень осіб, які іменують себе за кордоном українськими громадянами, про передачу в Україну українських громадян, які затримані за кордоном і обвинувачуються у ріжних злочинствах; 7) догляду за питними та трактирними закладами; 8) прийняття мір безпечності від огню і догляду за виготуванням, хороненням, торгівлею і перевозкою пороху і інших вибухових речей; 9) догляду за виконанням законів і правил відносно паспортів і про втікачів і 10) іншими, докладно зазначеними в відповідних частинах Збірника Зведених Законів і в особливих законах».
Фактично більшість функцій російського Департаменту поліції були у віданні ДДВ. Інші органи займалися справами про державні злочини, прикордонне сполучення, встановлення опіки в особливих випадках, затвердження статутів різних товариств та клубів і дозволу публічних лекцій, читань, виставок і з'їздів, а також про права на місце мешкання євреїв. Хоча найважливіші з цих справ перейшли до відання особливого відділу гетьманського Штабу, що виконував функції політичної контррозвідки, ними фактично займалися й відповідні відділи ДДВ: освідомчий і легітимаційний.
В склад Державної варти входило шість органів таких видів: загальні, залізничні, карно-розшукові, освідомчі, кордонні, розвідувальні. Паралельно зі створенням департаменту як центрального органу управління Державною вартою формувалися місцеві установи. Державна варта загалом нараховували приблизно 60 тис. службовців.
У якості допоміжних підрозділів використовувались дільничі комітети громадянської самооборони (на кшталт озброєної пізнішої ДНД), їх нижчі підрозділи — вуличні комітети отримуючи розпорядження держварти здійснювали заходи з охорони правопорядку. Втім їх ефективність була невисокою, як згадує один з очільників подібного комітету Всеволод Петрів:
«По військовій звичці, я поважно приняв ці обов'язки „самооборони“ та почав обчислювати здатних до зброї. Але в підготовці не йшло, чергові не ставилися, а коли спробував зробити пробний алярм, то вийшов скандал: на алярм явилось ледве 50 % „оборонців“, декілька жінок впало в істерію, примушуючи мобілізованих залишитись та заспокоювати їх. Майже всі помешкання з фронту опустіли, а їхні мешканці повтікали в тилові, зчинивши паніку. Два з будинків оголосили нейтралітет і вивісили білі прапори. Резерв з 15 чоловік замітингував, бо, мовляв, невідомо, до якої влади належить цей ворог, та чи справді є він бандою.»[1]
- ↑ В. Петрів Спомини з часів української революції (1917—1921) Ч.4/Суспільне життя в Києві.
- О. І. Лупандін. Державна варта Української Держави 1918 [Архівовано 16 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 348. — ISBN 966-00-0405-2.
- Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.): Монографія. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — 462 с.
- Михайленко П. Довбня В. Державна варта Української Держави[недоступне посилання з липня 2019] // Тижневик МВС України «Іменем Закону» № 15(5557) 2007 р.
- Департамент державної варти міністерства внутрішніх справ Української Держави [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.